Михайло Наєнко. «АЛМАЗ МІЙ ЧИСТИЙ»: Про знаного й незнаного Шевченка. — Вашинґтон: Україна Інк, 2025. — 330 с.
Письменники здебільшого ціни своєї не знають. Їм потрібні літературні критики, аби відрізнили в них зерно від полови (слова М. Коцюбинського). Виняток становлять генії. Шевченко — серед них. Коли він назвав свою творчість: «Алмаз мій чистий», то йому слід вірити. У книжці зібрано статті та доповіді про творчість Великого Кобзаря, якого ніби знаємо, але й не знаємо.
Автор акцентує на ролі геніальності в особистому житті поета і в літературному процесі України та зарубіжжя. Висловлено ряд міркувань про особливості творчої манери поета, його стильових уподобаннях та впливу його творчості на розвиток таланту окремих письменницьких особистостей і України як субʼєкта загальнолюдської цивілізації.
***
Михайло Наєнко народився 21 листопада 1938 р. в с. Гуляйполі на Черкащині; навчався в сільській семирічці, в Лубенському с/г технікумі (нині Фінансово-економічний коледж) та Київському університеті імені Тараса Шевченка (філологічний факультет). Д-р філол. н. (1988), проф. (1991). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1996). Премії ім. Г. Сковороди (1994? 2021), ім. С. Величка (2011), ім. М. Старицького (2013), ім. П. Куліша (2021)/Чл. НСЖУ (1976) та НСПУ (1981). Працював у Київ. муз. уч-щі ім. Р. Глієра, в журналах. «Знання та праця» й «Українська мова і література в школі»; на різних наукових посадах в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, в Київському університеті — завідувачем кафедрою теорії літератури, деканом філологічного факультету, професором кафедри словʼянської філології, а з 2017 р. -- директор Центру літературної творчості НН Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Відродив 1996 р. в ун-ті роботу «Філол. семінару», засн. 1904 В. Перетцом; ініціював відкриття в університеті спеціальностей фольклористика, класична філо-логія, українська мова як іноземна, літературна творчість, кроатистика. Був членом редколегії газети «Літературна Україна», журналу «Слово і час»; голова редакційної колегії збірника «Філологічні семінари», голова редакційної ради альманаху «Рідний край», відповідальний за випуск студентського альманаху «Сві-й-танок».
Автор близько 40 книжок і понад 800 статей і рецензій у періодичній пресі та колективних збірках. Основні праці автора: Краса вірності: у творчому світі Олеся Гончара. К., 1981; Пʼятиліття українського роману. К., 1985; Романтичний епос. К., 1988; 2000; Григорій Косинка. К., 1989; Одержимість. К., 1990; Наука і конʼюнктура. К., 1993; Українське літературознавство. К., 1997; Історія українського літературознавства, К., 2001, 2003; Інтим письменницької праці. К., 2003; 2013; Художня література України. К., 2005; 2008, 2012; Іван Франко: тяжіння до модернізму. К., 2006; Ukrajinsky literaturny romantizmus: Dobovy a naddobovy. Banská Bystrica; K., 2006 (словацькою мовою); Історія українського літературознавства і критики, К., 2010; Філологічний семінар — школа наших традицій. К., 2012; 2017, 2025; Вечірні світанки... К., 2015; Літературна історія і сучасна критика. К., 2015; Вітер: Літературна критика і рух художнього слова. К., 2017; Художня карма Людмили Скирди. К., 2017; Олесь Гончар в інтерʼєрі. К., 2018; Після сказаного і... поза записом. К., 2018; Озон зарубіжжя. К., 2019; К., Літературний вибух і детонація, К., 2023, Світанки третьої світової, К., 2023, Шістдесятники і «любов моя люба», К., 2023, Наші випускники, К., 2024, «Він — наш, він не їхній. Перепрочитання українського Гоголя», К., 2025, «Василь Симоненко — легенда шістдесятництва», К., 2025, Вічний парубок моторний, К., 2025 та ін. В літературній періодиці друкував вірші, новели та драми, частина яких увійшла до книжок: «Фауст. Отець Антоній», К., 2010; «З першою росою», К., 2017; «Ромашка», К., 2021.
Окремі статті та рецензії на праці автора друкувалися в Австрії, Індії, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, Словенії, США, Хорватії та Чехії.
